Повернувшись у село, Олесь першим ділом відправився на пошуки коханої, і яким було його здивування, коли знайшов він її з дитиною на руках та люблячим чоловіком на кухні. Як не вмовляв її, та вона твердо сказала, що залишиться з чоловіком, але доля не така проста, як нам здається!

Двоє закоханих уже й на пенсію вийшли, коли їхні долі змогли нарешті з’єднатися. Отак вони пронесли свою любов крізь роки болі, суму й розчарування.Повернувшись у село, Олесь першим ділом відправився на пошуки коханої, і яким було його здивування, коли знайшов він її з дитиною на руках та люблячим чоловіком на кухні. Як не вмовляв її, та вона твердо сказала, що залишиться з чоловіком, але доля не така проста, як нам здається!

Двоє закоханих уже й на пенсію вийшли, коли їхні долі змогли нарешті з’єднатися. Отак вони пронесли свою любов крізь роки болі, суму й розчарування.

Іванка народилась четвертою і була меншою сестричкою 3 дорослих братів, що постійно за неї заступалися і берегли. А як любив батько доньку, то ніякими словами не передати й піснями не переспівати. Тільки й було видно, що коли вся сім’я збирається разом, то у домі панує щастя.

Але довго така злагода тривати не могла й у будинок прийшло горе – померла їхня мама. Діти й батько переживали це дуже болісно, тоді Іванці саме виповнилось 5, але батько бачив, як всі потребують материнської ласки, а будинок доброї господарки й через півтора року у їхньому будинку поселилась «нова мама».

Діти не могли сприйняти такого, а ще й «мама» виявилось злою та байдужою до дітей, тому вони шукали прихистку й тепло у добрих вчителів.

Іванка закінчила школу й відразу почала працювати у місцевій фермі. Там вона й познайомилась з добрим конярем Олесем, що почав проводити дівчину додому, дарувати її польові квіти та міцно цілувати, доки ніхто не бачив.

Здавалось, ось воно друге щастя Іванки, але й тут лиха доля не залишила нічого її, бо забрали Олеся в армію на три роки. Дівчина дуже плакала й не хотіла відпускати хлопця, а той хоч і тримався міцно, та, коли сів у вагон заплакав, як і вона.Люди ж не могли надивитися на пару й постійно повторювали: «От уже щасливці, що зустріли один одного!», «Яка ж красива пара!».

nicefon.ru

Листи ставали все рідшими й холоднішими, але Іванка знала, що його почуття такі ж сильні, просто армія не дає часу йому на романтику. Не пройшло й півроку, як до неї почав залицятися старший та такий же красивий Андрій.

Тут і мачуха спохватилась та почала намовляти доньку: “Так ти ж йому вже непотрібна! Ти бачила тих міських красунь! А розумні ж вони які! Куди тобі до них! А він хлопчина порядний, то що ж ти чекаєш, щоб у дівках залишитися?»

Такі щоденні розмови вимучили Іванку, чи то вона й справді подумала, що її Олесь знайшов іншу, та вийшла за Андрія. Не любила його, але чоловіком він виявився хорошим, люблячим та надійним.

Повернення Олеся додому нічого не змінило. Довго вони говорили про свої почуття, що досі палають, та змінити уже нічого не змогли, бо дівчинка навідріз відмовилась покидати чоловіка.

Йшли роки, а почуття не гаснули. Не зраджував Олесь своїй нинішній дружині й Іванка ні порухом не зрадила, але ті люблячі очі проводили їх все життя.

На 55 року життя не стало дружини Олеся й селом пліткували, що покине Іванка свого хворого чоловіка й піде до дитячого кохання, але були не праві. Похоронила чоловіка й ще 5 років нічого вони з Олесем спіднього не мали.

І ось, коли двом було вже за 65, вони зійшлися й почали жити разом. Не могли надивитися кожну посмішу, насолодитися кожним доторком й розмовою, а діти їхні, мов знали про ту таємницю, що неслась крізь роки, й тільки раділи за старих.