Жінка, яка займає пост завідуючої пологовим відділенням, розповіла своїй доньці, наскільки важка її робота. Не так фізично важко пологи приймати, як психологічно витримати відмову від дітей породіллями.
Але ж і такі історії бувають. І їй, як медпрацівникові, доводиться проводити тематичні бесіди з кожною жінкою, яка прийняла рішення залишити новонародженого.
«У мене жінка відмовилася від двійні. 36 років їй. Вже є дочка, вісім років дівчинці, - розповідає вона. - А я їй кажу: "Як же ти від них відмовишся?"»
«Розумієте, - відповідає та, - я нічого не зможу їм дати. А так їх візьмуть люди і виховають нормально, будуть любити, як своїх».
«А ви знаєте, - знову парирує мама, - що зазвичай не беруть двох дітей відразу? У 99% випадків пара усиновляє або удочеряє одну дитину. А за нинішнім законом двійню або близнюків не можна розлучати. Особливо, якщо це різностатеві діти. Вони можуть зустрітися, може бути інцест. Загалом, не можна за законом».
Жінка взяла кілька днів на роздуми, а після все одно написала відмову. Вона розраховувала, що батько дітей покличе її заміж, але він сказав: «Так це не мої діти! У нас в роду взагалі двійнят не було!». Тим історія і закінчилася.
У мами накопичилися емоції, і вона продовжувала: «А недавно дівчинка вісімнадцятирічна відмовилася від сина. Я з нею і так, і так ... А вона дивиться і каже:
- Ви знаєте, що мій тато - глава такої-то області? А мама працює в такому-то відомстві. Вони шановні люди. Ви розумієте, я не можу.
- А батьки знають, що ти відмовляєшся?
- Мама знає, тато ні.
- Значить, боїтеся татові сказати і громадської думки. І через це помилкового сорому ти відмовляєшся від дитини? Ти тільки одне скажи. Чому ти не зробила аборт?
- Тому що я дура, чи що? Це ж небезпечно для здоров'я. Раптом дітей не буде».
Сталась в відділенні завідуючої ще одна зовсім вже дивовижна історія. Народжувала дівчина, хвора на олігофренію, в 25-річному віці.
Батьки її здорові люди, але донька у них вийшла такою, і стали вони їй ще й опікунами на все життя.
Дівчина навчалася в спеціалізованій школі, тому що розвиток був на рівні десятирічної дитини, толком розмовляти не вміла. Там познайомилася з таким же розумово відсталим, але дорослим хлопцем.
Лікарі батькам сказали, що при такому діагнозі дітей бути не може, тому ніхто за нею і не стежив і не переживав.
А вийшла ще одна дитина, та ще й з імовірністю на 90%, що теж з олігофренією.
Новоспечені бабусі і дідусі стали писати відмову і пояснюватися: «Куди ще щось брати? Ми помрем. На кого цих трьох залишати? Вона ж ні взяти дитину не може, ні впеленати. Це знову все на нас. А ми і так все життя її доглядаємо».
Але хвора дівчина прийшла до дверей дитячого відділення і стала сумно вити. Прийшов і молодий тато. Їх пустили. Молоді батьки стали годувати дитину, торкатись, як-то на своїй мові з ним розмовляти і з рук не випускати. Вони були дурними, але з почуттями.
Чим закінчилася історія, стає очевидним. Адже те, наскільки ти людина, залежить від того, наскільки ти проявляєш свою людяність, а не кмітливість. Згоден з цим? Напиши свою думку в коментарях.